Подорож в минуле Слобідки-Кульчієвецької
Слобідсько-Кульчієвецька територіальна громада розпочала свій літопис не так давно. Завдяки реформі децентралізації одним цілим стали 23 села. Тож започатковуємо цикл публікацій про минуле населених пунктів, знайомимося ближче та пізнаємо про села, в яких народилися, живемо, більше.
Якщо володієте цікавими фактами чи то легендами про рідне село, діліться в коментарях під постом. Адже багато з нас навіть не здогадуються, який історично-культурний скарб бережуть пройдені роки.
А ви знаєте, що колись землі Слобідки-Кульчієвецької була засіяні лавандою французького сорту, з якої добувають цінну сировину для парфумерії? Саме з центральної садиби розпочинаємо нашу історичну мандрівку.
У 1789 році нові поселення на кульчієвецьких землях заснував Францишко Марковський. Примітно, що тоді Слобідка-Кульчієвецька входила до складу Кульчієвець і лише з 1846 року вона виділяється в самостійний населений пункт. В 1855 році тут господарював Млодзяновський і на кінець XIX ст. нараховувалося лише 27 дворів з 156 жителями, при цьому діяла школа грамоти.
Як вважають дослідники, назва села пов’язана із значною міграцією людей в той час. Шляхта створювала умови переселенцям і втікачам за допомогою «воль» і «свобод», тимчасово звільняла від феодальних повинностей. Звідси пішла назва «Слобідка», іншу частину дали Кульчіївці, від якого село відокремилося.
На початку ХХ ст. населений пункт належав товариству селян, що займалися переважно сільським господарством, та ділився на 4 стани (польові бригади). Тут знаходилося 19 урядових ділянок, 4 – судово-мирового округу, 2 – судового слідчого. Населення зростає вдвічі - до майже 300 мешканців. Було збудовано шкільне приміщення, де навчалося 56 школярів.
В 1928 році на добровільних засадах створюється товариство спільного обробітку землі «Весна», але прискорена колективізація змінює обставини. Заснування першої сільгоспартілі «13-річчя Жовтня» відбувалося вже насильницьким шляхом, що в кінці-кінців призвело до штучного голоду. Чорні дні прийшли з початком війни, з якої не повернулися у рідні домівки 33 воїни-односельці.
Після звільнення прийшло нове життя, а село перетворилося на лавандовий рай. Сьогодні мало хто згадає, що обласне керівництво та Укрфтормасло довірили трудовому колективу акліматизацію і вирощування рідкісної на Поділлі технічної культури – лаванди. Тоді з Криму було завезено 50 тисяч кущів пахучої рослини.
Не лише лаванда квітла на слобідсько-кульчієвецьких полях. У 1959 році до місцевого колгоспу приєднуються господарства сіл Боришківці, Жовтневе, Кам’янка, Оленівка. Укрупнене господарство має в своєму підпорядкуванні 2,3 тис.га орної землі. В 1973 році тут працювала комісія з «Укрнасіннєвоч», яка вивчала можливості створення на базі колгоспу насіннєвого господарства. І такий радгосп з’явився через два роки на чолі з Іваном Мальченком, який тоді керував районним управлінням сільського господарства.
У цьому вирі село розросталося та розбудовувало свою інфраструктуру. З колись непримітного хутора Слобідка-Кульчієвецька перетворилася в престижний населений пункт, вміло скориставшись перевагами приміського села. Довгий час був адміністративним центром однойменної сільської ради, а нині йому довірено статус «столиці» територіальної громади.
(За матеріалами Павла Гладченка "Кам’янеччина: села і люди")
