9 серпня 2019 року відзначається 230 – річчя з дня заснування села CЛОБІДКА-КУЛЬЧІЄВЕЦЬКА (1789 рік)
Село розташоване біля шосейної дороги Камянець-Подільський-Стара Ушиця. Через поселення протікає струмок Рудка, притока р. Мукша. Заселено в 1789 р. Францишком Марковським на кульчієвецьких землях, які відомі з давніх-давен, про що свідчать залишки поселення черняхівської культури, виявлені археологами поблизу села. А ще, кажуть, що через ці землі проходив чумацький шлях. Подорожні зупинялись тут біля привабливої криниці, що над шляхом. Нерідко прилучались до чумаків місцевий люд та йшли з ними на заробітки до Криму. Про це нагадує одна із хвилюючих легенд, яка залишена нам пращурами. Ось її переказ:
«Це було дуже давно. У цім селі жило двоє сиротят – Іванко і Марійка. Виростали на людській ласці і по чужих хлівах, бо ні роду ні племені не мали.
Любилися діти, як горобці в стрісі. А хатою своєю вважали криничну гожу над шляхом. Як зберуться там – ніби в ріднім домі. Виросли, на рушничок стали, повінчалися. Зробилися найманцями. Так і жили, в людей працюючи. Послав їм бог синочка. Задумали молоді десь клаптик землі купити, бодай на ній землянку викопати або таку хижку зліпити, щоб колиска помістилася. Порадилися та й вирішили, що весною піде Іван з чумаками до Криму, щось до Покрови заробить, а Марійка з дитиною між людьми переб’ється.
Іван домовився з отаманом, що піде разом з ними в дорогу. Пішов, як камінь у воду. Спочатку все було добре. Та ні звідтіль ні звідсіль налетіли на них татарські розбишаки, кого вбили, кого поранили, других пов’язали та продали на галери. Втратив Іван у неволі зір і здоров’я, а все ж вирвався від них і добрався до рідної землі, кринички над шляхом. Напився і зразу заснув у траві. Прокинувся від голосу, ніби свого, але молодого. Хтось говорив ті самі слова, що він колись Марії.
Іван закричав, простягаючи перед собою руки:
- Сину! Не кидай рідну землю, вона найрідніша, вона над усе! Не йди в далекий край, бо він чужий».
Донедавна над джерелом було мозаїчне панно роботи художників С. Розінштейна і О. Янішевського. На ньому була зображена сценка з цієї легенди.
До 1846 р. Слобідка-Кульчієвецька не виділялась, як окреме поселення, а вважалось частиною Кульчієвець. В 1855 р. тут господарював Млодзяновський. На кінець ХІХ ст.. тут нараховувалось 27 дворів, 156 жителів, діяла школа грамоти. В 1905 р. само поселення належало товариству селян (зазначено у Крилова). На думку дослідників, назва села пов’язана зі значною міграцією людей у той час. Шляхта створювала умови переселенцям і втікачам за допомогою «воль» і «свобод», тимчасово звільнялась від феодальних повинностей. Звідси на Подністров’ї з’явилась назва «Слобідка», а на Південному Бугу частіше побутує назва «Воля». Другу частину назви села – «Кульчієвецька», дало власне село, від якого воно відокремилось.
Головним заняттям селян було землеробство. Село ділилось на 4 стани (польові бригади). На землях села Слобідки-Кульчієвецької знаходилось 19 урядових ділянок, 4 – судово-мирового округу, 2 – судового слідчого. Поселення поступово розросталось і в 1911 р. тут вже нараховувалося майже 300 жителів. Побудовано і шкільне приміщення, де навчалося 56 дітей, працювало 2 вчителі. В шкільній бібліотеці нараховувалося 582 підручники, 196 книг.
Після сповнених тривог і хвилювань 20-х років ХХ ст.. село ожило. Цьому сприяла нова економічна політика (НЕП), започаткована радянською владою. Селянські сім’ї отримали додаткові наділи землі у користування. В 1928 р. на добровільних засадах створено товариство спільного обробітку землі «Весна». На полях з’явились вітчизняні сівалки, сінокосилки. Але незабаром у державі було взято курс на прискорену колективізацію. Створення першої сільгоспартії «13-річчя Жовтня» (перший голова Худяков) відбувалось вже насильницькими методами, що в кінці-кінців призвело до штучного голоду. Трагічними виявились для села і політичні репресії, яким піддалось майже 25 односельців. У таких нелюдських умовах люди були вимушені працювати. За одержання в 1937-1939 рр. як на той час, високих врожаїв (15 ц/га – зернові, 327 ц/га – цукрові буряки) колгосп був занесений до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Мирну ходу перервала війна. Фашистські загарбники на окупованій території встановили «новий порядок». За невиконання чи ухиляння від робіт було розстріляно 16 цивільних громадян села, майже вся молодь 15-19 років вивезена на каторгу в Німеччину, знищені набутки села, які дістались тяжкою працею односельців. Тисяча чорних днів і ночей фашистської окупації ніколи не будуть забуті, як і 1 квітня 1944 р. коли ламаючи опір ворога, воїни 101 ск генерал-лейтенанта В.С. Голубовського очистили від фашистської нечисті Боришківці, Оленівку, Слобідку-Кульчієвецьку. Стояли на смерть в боях з ворогом і воїни-односельці, 33-ом із них не випала доля повернутись у рідні домівки.
За відродження господарства селяни взялися з перших днів після звільнення поселення.
В 1959р. відбулося укрупнення господарства. До Слобідко-Кульчієвецького колгоспу приєдналися господарства сіл Боришківці, Жовтневе, Кам’янка, Оленівка. Колгосп отримав назву «Ленінський шлях». Гарних показників господарство досягло під керівництвом Миколи Йосиповича Веретянова. За трудові здобутки удостоєні урядових нагород Ганна Зеленкова, Надія Кшемінська, Любов Трешнівська.
В 1975р. було створено радгосп «Кам’янець-Подільський». Його очолив Іван Іванович Мальченко. Новостворений радгосп став одним із кращих насіннєвих господарств в країні, навіть в Радянському Союзі. Трудовий колектив радгоспу був нагороджений перехідним прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС, ЦК ВКСМ. Гордістю колективу та всього району стали: Н.Бложко, Л.Перепелюк, П.Циганюк, Л.Король, Л.Андрущенко, Л.Дубчак, С.Малик, С.Рачинська, К.Лукащук. Всі вони були удостоєні урядових нагород.
Для Слобідки-Кульчієвецької 70-80 роки минулого століття стали справжнім злетом у розбудові села. Саме в ці роки були збудовані житлові будинки для спеціалістів, виріс красень будинок культури,у якому сьогодні діє хоровий колектив «Чисті роси», вокальна група «Сузір’я». В будинку культури також розташовані Слобідсько-Кульчієвецька сільська рада, дитячий садок та бібліотека.
В жовтні 2017 року була утворена Слобідсько-Кульчієвецька територіальна громада внаслідок об'єднання трьох сільських рад:
Слобідсько-Кульчієвецька,
Врубловецька,
Устянська.
Головою громади був обраний Нестеров Руслан Олегович.
До складу Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради належать такі населені пункти:
• село Мукша Китайгородська (2710 чол.)
• село Слобідка - Кульчієвецька (969 чол.)
• село Оленівка (490 чол.)
• село Боришківці (489 чол.)
• село Врублівці (703 чол.)
• село Станіславівка (97 чол.)
• село Яруга (138 чол.)
• село Устя (543 чол.)
• село Тарасівка (499 чол.)
• село Шутнівці (373 чол.)
• село Велика Слобідка (787 чол.)
• село Мала Слобідка ( 128 чол.)
• село Баговиця (667 чол.)
• село Цвіклівці Другі (13 чол.)
На території громади функціонують:
• школи - 5
• дитячі садочки- 7
• сільські клуби – 10
• сільські бібліотеки - 7
• амбулаторія - 1
• ФАП – 10
• Районна лікарня-1
Станом на 01 січня 2019 року в громаді проживає 8606 осіб.
Слобідсько-Кульчієвецька сільська рада у роки Незалежної Української держави стала одним з небагатьох самоврядних органів району, самодостатньою. А раз так, є всі підстави рахувати, що село і надалі буде розвиватися, отримувати нові здобутки.
