A A A K K K
для людей із порушенням зору
Слобідсько-Кульчієвецька громада
Хмельницька область, Кам’янець-Подільський район

"Районна фабрика м’яса" знаходилася в Усті

Дата: 14.07.2021 16:47
Кількість переглядів: 371

Сьогодні Устя, що ввійшло до Слобідсько-Кульчієвецької територіальної громади, стає все більш туристично привабливим та запрошує до себе відпочивальників. А раніше про село слава йшла як про «районну фабрику м’яса». І така гучна народна назва була цілком заслужена. Тільки яловичини тут вироблялося 63% районного обсягу.

З утворенням у 1960 році Устянської сільської ради, де село правило за адміністративний центр, та розміщенням в ньому центральної садиби колгоспу «Україна», населений пункт переживає часи розквіту. В 1970 році завершується будівництво автоматизованого комплексу для відгодівлі 8 тис. свиней на рік. Чистий прибуток від тваринництва на 100 га сільгоспугідь в середньому по району складав 386 крб, а в місцевому господарстві – 6650 крб. Сюди з’їжджаються на всесоюзний семінар з усіх куточків держави та з-за кордону, аби побачити надбання устянських тваринників.

До цього село пройшло складну півтисячолітню історію. Вперше Устя згадується в історичних документах 1403 р. Тоді король Владислав Ягайло подарував його заслуженому рицарю Петру Качореку із зобов’язанням постійно перебувати на Поділлі і надавати для охорони прикордоння трьох озброєних людей, а також платити раніше встановлені внески. В 1441 р. король Владислав III записав Сигізмунду Кірдею у нагороду за його участь в угорському поході брати 100 гривень на селах Устя і Цвіклівці.

Наступна згадка відноситься вже до 1460 р., коли кам’янецькому єпископу було дозволено брати з поселення десятину. Далі володіли селом Цвікловські, Срочицький. В 1575 р. в Усті поселився подільський воєвода Микола Милецький, який безперервно воює з татарами. Через майже 25 років він продає село сину волоського господаря Ієремія Костянтину Могилі. Після бездітного Могили воно переходить у власність Струсів.

У XVII ст. біля поселення відбулося кілька польсько-татаро-турецьких військових сутичок. Тут знаходилася найкраща з 7 дністровських переправ, що вдало використовувалася протиборчими сторонами. Тож навколишні села в першу чергу руйнувались татарами, і тут часто робилися облави на ворога, який йшов через брід.

Коли турецька армія загарбала Поділля в 1672 р., саме через брід в Усті вперше на територію краю вторглися липківські татари, які служили в турецькому війську. Всі 27 років, поки Кам'янець був під турецьким ярмом, Устя було головною переправою для османського транспорту (бо ж брід в Жванці охороняла фортеця в Окопах). В свою чергу поляки весь час влаштовували засідки на Дністрі з метою грабунку цих караванів. Особливо успішним для них був бій в 1694 р., коли загони під керівництвом гетьманів Станіслава Яблоновського та Казимира Сапєги наздогнали турків, що переправлялися через Дністер, та прогнали їх. Польським воякам тоді дісталася не лише слава, а й гарна здобич.

Після російсько-турецької війни в селі дислокувався 12-й драгунський Стародубівський полк.

Протягом наступних століть у поселенні часто змінюються власники. У XIX ст. в селі нараховувалося майже 2 тисячі мешканців, були привіз, паромна переправа, корчма, маєток швейцарської архітектури. У 1866 р. будується церква св.Параскеви. До цього тут існувала маленька уніатська дерев’яна церква, відома ще в 1565 р. Опис 1739 р. вказує на її бідний стан: стіни з очерету, обмазані глиною, стріха крита соломою, навіть огорожі навколо споруди не було. В 1773 р., коли парафія стала більшою, зводиться з дубових колод нова святиня, з трьома куполами, критими ґонтом. В 1795 р., коли Поділля відійшло до Росії, її зробили православною.

Нині в селі богослужіння здійснюються в пристосованому приміщенні. Нова церква зводиться при в’їзді біля автобусної зупинки, так що можна припустити, що минулий храм не пережив чи революції, чи війни, або ж був знищений радянським режимом.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора