Панівці як музей під відкритим небом
Були містечком та володіли Магдебурзьким правом, мали свій замок, а ще тут була заснована перша друкарня на Поділлі. Панівці вражають своєю історією.
А почалася вона з 1460 року, коли Панівці вперше згадуються у привілеї польського короля Казимира IV Ягеллончика кам’янецьким католицьким єпископам на збір десятини. Різні господарі володіли селом, проте найбільше населений пункт досягнув за воєводи Брацлавського Яна Потоцького, отримавши статус міста та ставши освітнім та релігійним осередком.
З його ініціативи тут будується великий оборонний замок (1590 р.), що мав товсті стіни, великі підземелля та глибокі рови. В час, коли Європу трусила Контрреформація, в Панівці бігли від переслідувань кальвіністи. Потоцький сповідував протестантську віру і замок став прихистком релігійних втікачів. За нього збудовано кірху «Збор». Відкрито школу-колегіум, яку ще називали академією, з теософським, філософським та гуманістичним класами. У ті часи засновано друкарню. Відомо сім панівецьких видань, але жодне з них не збереглося. На утримання академії та друкарні Ян Потоцький виділяв 4000 злотих щорічно. Після смерті господаря 1611 р. кам’янецький кат прилюдно спалив цю «єритичну» літературу. Наступники Яна були католиками, тож ці заклади закрили та помістили там кінні стайні.
Фортеця неодноразово бувала в епіцентрі військових подій. Двічі, в 1621 і 1633 рр., вона витримує турецьку облогу. У 1651 р. її беруть козаки під проводом полковника Джерджалія. Їм відкрив ворота поляк Тржилатковський, якому козаки пообіцяли чин полковника козачих військ. Вступивши в замок, вони його повісили за зраду своїм. Військові сутички призвели до спустошення фортифікаційної споруди. В другій половині ХІХ ст. на замковому дворі місцевий пан Старжинський збудував палац, а рештки замку пристосував для господарських потреб. Сьогодні можна побачити тільки руїни замку.
В 1907 році панівецькі католики, яких вже було дуже мало, прибудували до давньої церкви римо-католицький костел, який й досі зберігся. Через майже десять років тут з’являється головна архітектурна родзинка села – незавершений залізничний міст. За тодішнім проектом планувалося залізницею сполучити Російську та Австро-Угорську імперію. Та крах планам поклала перша світова війна. У Панівцях встигли звести віадук і височезні, майже у 30 метрів, пілони-опори. Залишалося лише встановити сталеві прогони. Цей етап, вірогідніше, завершили вже 1916 року, про що говорить дата, викладена з каменів на верхівці віадуку. У рамках проєкту запланували також гілку від Кам’янця-Подільського до Іване-Пусте, що мала з’єднати столицю Поділля зі Львовом. По всій ділянці спорудили насип і поставили більшу частину мостів. У вересні 1917 р. російські війська були відкинуті ворогом за Збруч і тоді вже було не будівництва. За радянської влади проєкт взагалі визнали недоцільним. Нині довгобуд цікавий мандрівникам, тут можна побачити весільні фотосесії, тому місцевість туристично перспективна.
З встановленням «червоної» влади у селі діяв ревком, комітет незаможних селян, в 1928 р. створено товариство по спільному обробітку землі. З початком колективізації з’являються дві сільгоспартілі – імені Горького та імені Косіора, що згодом об’єднуються в колгосп імені Леніна. Запрацювала початкова школа, що в 1931 р. перетворена на семирічку. В 1930 р. перебудовано попівську хату на клуб, відкрито пологовий будинок, споживчу кооперацію. Панівчани були знаними своїми ремеслами: ткацтвом, швацькою справою, ремеслом чоботарів, теслярів, ковалів, виробництвом черепиці. У таких умілих майстрів село виглядало заможно. Хати будувались з пишними масивними дахами, прикрашались своєрідним рослинним орнаментом.
Повоєнні високі результати у сільському господарстві супроводжувалися розбудовою інфраструктури. Швидкими темпами йшло індивідуальне житлове будівництво. Тільки в 1963 р. у селі відзначили новосілля 104 сім’ї. В 1967 р. відкриті новий Будинок культури на 400 місць, бібліотека, раніше збудовані стадіон, магазин. З 1980 р. функціонує дев’ятирічна школа.
Історично село складалося з Верхніх, Нижніх Панівців та Драчківки. У 1939 р. остання увійшла до складу Верхніх Панівців, а в 1967 р. Верхні та Нижні Панівці об’єдналися в єдиний населений пункт. Й сьогодні між людьми існує цей поділ. Проживання тут панів залишило свій слід не лише у назві села, й нині на його території збереглися панські приміщення. Сьогодні в них розміщуються адміністративні будівлі – приміщення старостату, клуб, дитячий садок, школа.
