A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Слобідсько-Кульчієвецька громада
Хмельницька область, Кам’янець-Подільський район

Кульчіївці: погляд в минуле

Дата: 06.08.2021 15:49
Кількість переглядів: 32

Вся країна вболіває за наших спортсменів на олімпійських іграх в Токіо і кожна їхня перемога сприймається як загальнонаціональне свято. 17 років тому таке свято подарувала українцям Ірина Мерлені родом з с.Кульчіївці. Тоді 2004 р. в Афінах вона стала олімпійською чемпіонкою з вільної боротьби. Тож наступна розповідь про малу батьківщину володарки золотої олімпійської медалі - Кульчіївці.

Нинішню назву Кульчіївці пов'язують з топонімом Куликівка, що походить від давньоруського імені одного з перших поселенців. Найдавніша форма цього імені була Кулик. Його слід виводити від назви відомого птаха. Й до цього часу місцеві жителі одну частину села називають Куликівка, а іншу – Заваликут.

Перша документальна відомість про село відноситься до 1405 р., коли польський король Ягайло надав Кульчіївці Руталку і Шульке. В 1493 р. у ньому нараховувалось 19 дворів. Далі село належало Бонкам, а з 1678 р. – спадкоємцям подільського судді Конашевського. У ХVIII ст. розпочалося дроблення маєтностей та нараховувалося 11 власників. У 1789 р. Франциском Марковським на кульчієвецьких землях засновано Слобідку-Кульчієвецьку, яка до 1846 р. складала одне ціле з Кульчіївцями. В 1862 р. після скасування кріпацтва введено в дію статутну грамоту для селян Кульчіївців. У другій половині ХІХ ст. і до першої третини ХХ ст. біля села існував хутір Волохівського , який ще мав назву Вікнина. У народі вікниною називають джерела – «безодні, водяні вікна». Було і тут таке джерело з чистою, м’якою водою. Її сільчани возили в Кам’янець на продаж. З часом створили ставок, а джерело замулилося, залишилася лише легенда.

- Одного разу на Рахманський Великдень їхав волами чоловік з маленьким песиком, який ніколи не залишав свого господаря. Та ця великодня ніч була похмурою. Воли збилися з дороги та наїхали на нору вікнини, яка й поглинула подорожніх.

Після цієї пригоди люди кожного Рахманського Великодня приходили до Вікнини й, припавши до землі, слухали жорстоке джерело. Деякі говорили, що чули як десь далеко гавкає та скавчить пес і виразно чуються крики чоловіка, який ніяк не може приборкати своїх волів.»

В 1905 р. Кульчіївці належали землевласницям М.Є.Черній і Л.Л. Зайончковській, тут мешкало 1398 жителів. З 1884 р. діяло народне міністерське училище, а з 1896 р. - школа грамоти для дівчаток. Місцева церква відома з XVI ст., в 1702 р. вона стала уніатською, а в 1738 р. побудована дерев’яна трикупольна Михайлівська церква.

Після утвердження радянської влади у Кульчіївцях діяв ревком, але нові порядки зустрічали опір місцевих повстанців. На той час основним товаровиробником залишалися одноосібники, які отримали поміщицькі землі. В 1922 р. на добровільних засадах утворено сільськогосподарське кооперативне товариство «Сівач», куди ввійшло 49 сімей, 15 дворів об’єднало селянське господарство «Весна». Невдовзі взятий курс на колективізацію погнав людей в колгосп. У 1932 р. завершено створення колективного господарства «Червоний маяк».

До війни в селі встигли відкрити клуб на 200 місць, фельдшерський пункт, дитячі ясла, пологовий будинок, лазню, початкова школа стала семирічкою.

В 1945 р. до Кульчієвець приєднали Фурманівську сільську раду, 1959 р. – Калиня, а 1960 р. – Княжпільську сільську раду. В об’єднаному кульчієвецькому колгоспі «До комунізму» в 1971 р. нараховувалося 3,9 тис. га орної землі. Тоді збудовані новий Будинок культури (1974 р.), торговий центр, пам’ятник загиблим воїнам-односельцям. В 1988 р. пролунав шкільний дзвоник в новій школі, де за парти сіли 248 учнів.


 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора