9 серпня 2019 року відзначається 230 – річчя з дня заснування села CЛОБІДКА-КУЛЬЧІЄВЕЦЬКА (1789 рік)
Село розташоване біля шосейної дороги Камянець-Подільський-Стара Ушиця. Через поселення протікає струмок Рудка, притока р. Мукша. Заселено в 1789 р. Францишком Марковським на кульчієвецьких землях, які відомі з давніх-давен, про що свідчать залишки поселення черняхівської культури, виявлені археологами поблизу села. А ще, кажуть, що через ці землі проходив чумацький шлях. Подорожні зупинялись тут біля привабливої криниці, що над шляхом. Нерідко прилучались до чумаків місцевий люд та йшли з ними на заробітки до Криму. Про це нагадує одна із хвилюючих легенд, яка залишена нам пращурами. Ось її переказ:
«Це було дуже давно. У цім селі жило двоє сиротят – Іванко і Марійка. Виростали на людській ласці і по чужих хлівах, бо ні роду ні племені не мали.
Любилися діти, як горобці в стрісі. А хатою своєю вважали криничну гожу над шляхом. Як зберуться там – ніби в ріднім домі. Виросли, на рушничок стали, повінчалися. Зробилися найманцями. Так і жили, в людей працюючи. Послав їм бог синочка. Задумали молоді десь клаптик землі купити, бодай на ній землянку викопати або таку хижку зліпити, щоб колиска помістилася. Порадилися та й вирішили, що весною піде Іван з чумаками до Криму, щось до Покрови заробить, а Марійка з дитиною між людьми переб’ється.
Іван домовився з отаманом, що піде разом з ними в дорогу. Пішов, як камінь у воду. Спочатку все було добре. Та ні звідтіль ні звідсіль налетіли на них татарські розбишаки, кого вбили, кого поранили, других пов’язали та продали на галери. Втратив Іван у неволі зір і здоров’я, а все ж вирвався від них і добрався до рідної землі, кринички над шляхом. Напився і зразу заснув у траві. Прокинувся від голосу, ніби свого, але молодого. Хтось говорив ті самі слова, що він колись Марії.
Іван закричав, простягаючи перед собою руки:
- Сину! Не кидай рідну землю, вона найрідніша, вона над усе! Не йди в далекий край, бо він чужий».
Донедавна над джерелом було мозаїчне панно роботи художників С. Розінштейна і О. Янішевського. На ньому була зображена сценка з цієї легенди.
До 1846 р. Слобідка-Кульчієвецька не виділялась, як окреме поселення, а вважалось частиною Кульчієвець. В 1855 р. тут господарював Млодзяновський. На кінець ХІХ ст.. тут нараховувалось 27 дворів, 156 жителів, діяла школа грамоти. В 1905 р. само поселення належало товариству селян (зазначено у Крилова). На думку дослідників, назва села пов’язана зі значною міграцією людей у той час. Шляхта створювала умови переселенцям і втікачам за допомогою «воль» і «свобод», тимчасово звільнялась від феодальних повинностей. Звідси на Подністров’ї з’явилась назва «Слобідка», а на Південному Бугу частіше побутує назва «Воля». Другу частину назви села – «Кульчієвецька», дало власне село, від якого воно відокремилось.
Головним заняттям селян було землеробство. Село ділилось на 4 стани (польові бригади). На землях села Слобідки-Кульчієвецької знаходилось 19 урядових ділянок, 4 – судово-мирового округу, 2 – судового слідчого. Поселення поступово розросталось і в 1911 р. тут вже нараховувалося майже 300 жителів. Побудовано і шкільне приміщення, де навчалося 56 дітей, працювало 2 вчителі. В шкільній бібліотеці нараховувалося 582 підручники, 196 книг.
Після сповнених тривог і хвилювань 20-х років ХХ ст.. село ожило. Цьому сприяла нова економічна політика (НЕП), започаткована радянською владою. Селянські сім’ї отримали додаткові наділи землі у користування. В 1928 р. на добровільних засадах створено товариство спільного обробітку землі «Весна». На полях з’явились вітчизняні сівалки, сінокосилки. Але незабаром у державі було взято курс на прискорену колективізацію. Створення першої сільгоспартії «13-річчя Жовтня» (перший голова Худяков) відбувалось вже насильницькими методами, що в кінці-кінців призвело до штучного голоду. Трагічними виявились для села і політичні репресії, яким піддалось майже 25 односельців. У таких нелюдських умовах люди були вимушені працювати. За одержання в 1937-1939 рр. як на той час, високих врожаїв (15 ц/га – зернові, 327 ц/га – цукрові буряки) колгосп був занесений до Почесної книги Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Мирну ходу перервала війна. Фашистські загарбники на окупованій території встановили «новий порядок». За невиконання чи ухиляння від робіт було розстріляно 16 цивільних громадян села, майже вся молодь 15-19 років вивезена на каторгу в Німеччину, знищені набутки села, які дістались тяжкою працею односельців. Тисяча чорних днів і ночей фашистської окупації ніколи не будуть забуті, як і 1 квітня 1944 р. коли ламаючи опір ворога, воїни 101 ск генерал-лейтенанта В.С. Голубовського очистили від фашистської нечисті Боришківці, Оленівку, Слобідку-Кульчієвецьку. Стояли на смерть в боях з ворогом і воїни-односельці, 33-ом із них не випала доля повернутись у рідні домівки.
За відродження господарства селяни взялися з перших днів після звільнення поселення.
09:41:34 20.08.2019
